Group 12
Підписка

    Топ 10 фільмів про Україну

    Культура Лис 08, 2023

    Маймур Іра

    Автор: Маймур Іра

    Топ 10 фільмів про Україну

    Від пронизливих історичних драм до сучасних шедеврів — фільми про Україну розповідають про її розмаїту культуру та непохитну силу духу нашого народу. У кіно автори рефлексують щодо минулого й майбутнього, відкривають глядачам правду, надихають шукати й пізнавати ще та спонукають повертатися до витоків.

    У цій підбірці ми розглянемо 10 важливих фільмів, які заслуговують на увагу й допоможуть краще пізнати Україну за допомогою мистецтва кіно.

    «Спадок нації. Вишити, щоб вижити» (2016)

    «Спадок нації» — це перший документальний повнометражний фільм про вишиті сорочки. Над ним працювали режисер Олександр Ткачук і авторка ідеї та сценаристка Леся Воронюк. Саме вона — ініціаторка й засновниця Дня вишиванки.

    Стрічку знімали в шести країнах: Україні, Канаді, Італії, ОАЕ, Німеччині та росії.

    Документальний фільм наочно ілюструє, що вишита сорочка — це не тільки матеріальна, а й духовна спадщина українського народу. Вона — наш символ і оберіг, що передають із покоління в покоління, як безцінний скарб. Вишита сорочка єднає українців і презентує Україну у світі. Саме в ній зашитий генетичний код нації.

    У стрічці розглядають вишиту сорочку у двох площинах: етнографічній, що показує різноманіття орнаментів, технік вишивки та крою залежно від регіону, та через історії людей, життя яких змінила вишиванка. Адже вишита сорочка рятувала, єднала і ставала символом нескореності або останньою надією для героїв фільму.

    «Зима у вогні: Боротьба України за свободу» (2015)

    «Зима у вогні» — це знаковий та надзвичайно важливий для всіх українці документальний фільм, який розповідає про Революцію Гідності в Україні протягом зими 2013–2014 років. Режисером стрічки став Євген Афінеєвський, а фільмували його 28 операторів — безпосередніх учасників подій.

    Фільм ілюструє неймовірні події на Майдані, де люди не опускали руки навіть у найважчі миті та боролися до кінця, незважаючи на кровопролиття та відчай. Героями стрічки є прості активісти — медики, священники, митці тощо.

    «Зима у вогні» отримала високі оцінки критиків. У 2016 році фільм номінували на премію «Оскар», він здобув низку номінацій і нагород на міжнародних кінофестивалях. Зокрема — на фестивалі в Торонто у 2015 році.

    «Хайтарма» (2013)

    Стрічка «Хайтарма» (від крим. qaytarma — повернення) — перший кримськотатарський повноформатний художній фільм і перша художня стрічка про депортацію кримських татар, що відбулася в травні 1944 року.

    У центрі сюжету — знаменитий льотчик, двічі Герой радянського союзу кримський татарин Амет-Хан Султан.

    Після того, як Крим звільнили від нацистів, він із бойовими товаришами поїхав до батьків в Алупку. Саме в цей час НКВС розпочали примусову депортацію кримських татар, і радянський льотчик не зміг уберегти рідний народ від цієї страшної трагедії.

    Режисером і виконавцем головної ролі став Ахтем Сеітаблаєв, а знімали стрічку в Алупці, Бахчисарайському районі й Судаку. У масових сценах брали участь понад три тисячі осіб, зокрема люди похилого віку, які самі пережили депортацію 1944 року.

    «Будинок «Слово» (2017)

    У документальній стрічці Тараса Томенка «Будинок «Слово» йдеться про винищення української інтелігенції, яку зібрали під одним дахом у будинку письменників «Слово». Свого часу там жили Володимир Сосюра, Микола Куліш, Павло Тичина, Іван Багряний, Олесь Досвітній, Майк Йогансен, яких репресувала радянська влада.

    Дім із понад 60-ма квартирами звели у 1920-х у тодішній столиці УРСР Харкові за сприяння Йосипа Сталіна. Його проєктуванням опікувався архітектор Михайло Дашкевич. Він створив будівлю у формі літери «С» як символ «слова». Споруда мала ознаки модерну й конструктивізму.

    Дім обладнали спеціальною системою спостереження за життям мешканців — художників, поетів, письменників, редакторів та режисерів. Його заселили його в 1930-му. Тоді жоден із діячів культури й не підозрював, що за ними стежать агенти і їх самих мають намір знищити.

    Зрештою радянська влада відкрила свій істинний задум — розпочалися репресії, арешти та самогубства діячів культури. Жителів 40 квартир заарештували, а будинок почали називати «крематорієм» та «будинком попереднього ув’язнення». Сьогодні будинок «Слово» — кривавий символ колишньої радянської системи.

    «Додому» (2019)

    Драма «Додому» — це дебютний кінофільм режисера Нарімана Алієва. Сценарій до нього митець писав разом із Марисею Нікітюк, творчинею стрічки «Коли падають дерева». Головну роль у фільмі виконав Ахтем Сеітаблаєв.

    «Додому» розповідає історію однієї кримськотатарської родини. Коли в Мустафи помирає старший син Назім, він приїжджає до Києва, куди його два сини поїхали після анексії Криму, аби повернути молодшого сина Аліма додому, а старшого поховати на рідній землі в Криму згідно з мусульманськими традиціями.

    Стрічку знімали в Києві й області, на Миколаївщині, Арабатській стрілці та озері Сиваш.

    2019 року фільм висунули на «Оскар» за найкращий фільм іноземною мовою. У 2020-му режисер картини Наріман Алієв та актор Ахтем Сеітаблаєв здобули «Золоту дзиґу» і премію кінокритиків «Кіноколо».

    «Ціна правди» (2019)

    «Ціна правди» — це екранізація літературного творіння американської письменниці Андреа Халупи про Голодомор 1932–1933 років, який відбувався в Україні. До того ж вона долучилася і до сценарію. Консультував проєкт американський історик і письменник Тімоті Снайдер.

    Фільм «Ціна правди» розповідає історію валлійського журналіста Гарета Джонса. Він першим відкрив світу правду про Голодомор в Україні та інші жахливі злочини, скоєні партією. Саме викриття Джонса в майбутньому стануть основою для роману «Колгосп тварин» Джорджа Орвелла.

    Британське видання The Guardian назвало кінострічку «Ціна правди» однією з найкращих у 2019 році.

    «ЄвроДонбас» (2023)

    Донбас відомий як індустріальний регіон. Однак він став таким зовсім не через радянський режим. Розквіт регіону розпочався задовго до приходу до влади більшовиків. Засновниками місцевої індустрії були німці, бельгійці, британці, французи й американці.

    Фільм-розслідування «Євродонбас» розвінчує радянські міфи та наочно ілюструє, що понад 100 років тому Донбас був невіддільною складовою європейського світу.

    У стрічці Корнія Грицюка можна побачити Маріуполь, Лисичанськ, Дружківку, селище Нью-Йорк такими, якими вони були до повномасштабного вторгнення. Після 24 лютого 2022 року майже всі відзняті об’єкти європейської спадщини вщент зруйнували російські окупанти.

    «Поводир, або Квіти мають очі» (2014)

    Фільм «Поводир» — це українська драма, режисером і сценаристом якої є Олесь Санін.

    Стрічка розповідає про американського інженера Майкла Шемрока, який у 1932–1933-х роках разом із сином приїздить працювати до Харкова. В Україні він закохується в артистку Ольгу Левицьку, яка також припала до душі співробітнику ОДПУ Володимиру. Після того, як до рук іноземця потрапляють секретні документи про репресії, Майкла вбивають спецслужбовці. Йог маленького сина Пітера рятує від переслідувачів сліпий кобзар Іван Кочерга. Зрештою хлопчик стає поводирем музиканта.

    До зйомок «Поводиря» долучилися незрячі люди. Вони зіграли сліпих бандуристів, яких переслідує радянська влада. У кінотеатрах фільм адаптували для незрячих.

    «Соловей співає. Доки голос має» (2019)

    Цей документальний фільм створили режисер-постановник Сергій Кримський та авторка ідеї, сценаристка і продюсерка Леся Воронюк. Ідея фільму виникла у 2014 році, коли розпочалася війна на сході країни.

    Автори фільму уперто шукають відповідь на запитання: «Чому спілкуватися в Україні 21 століття українською мовою для багатьох громадян є нонсенсом, чому ці громадяни відчувають відторгнення та спротив?». Щоби дати відповідь, творці стрічки заглиблюються в історію мови, спростовують міфи довкола неї та аналізують українське мовне питання через призму досвідів інших країн.

    Фільм знімали в Україні, Білорусі, Ізраїлі, США та Великій Британії.

    «Земля блакитна, ніби апельсин» (2020)

    Режисеркою та авторкою сценарію стрічки є Ірина Цілик. Фільм «Земля блакитна, ніби апельсин» — її повнометражний дебют. Робота Цілик стала першим українським фільмом, який узяв участь у кінофестивалі Sundance.

    У фільмі йдеться про родину, яка живе в «червоній зоні» Донбасу. Там уже шостий рік триває війна. У таких тяжких умовах, серед постійних обстрілів, 36-річна Ганна самотужки виховує чотирьох дітей. Попри війну навкруги, родина дружня і життєрадісна. Малеча із мамою грають на музінструментах, знімають кіно про своє життя і не втрачають віру.

    Поділитися